Володимир Кличко (63-3-0, 53 КО) - Браянт Дженнігз (19-0, 10 КО)

Madison Square Garden, Нью-Йорк, США. Бій за звання чемпіона світу WBA, WBO, IBF у суперважкій вазі.

Цей поєдинок - це повернення Володимира Кличка в Сполучені Штати Америки. Востаннє чемпіон тут проводив бій більше семи років тому, перемігши у доволі нудному протистоянні росіянина Султана Ібрагімова. До слова, нудним той бій вийшов радше за "ініціативи" Ібрагімова, який навіть не думав якось загострювати та ризикувати, зробивши вибір на користь забрати немаленький гонорар (близько 5 мільйонів доларів) малою кров'ю, ніж ризикнути виграти з величезною долею ймовірності завершивши при цьому на підлозі. Але американська публіка не особливо розбиралася, хто винен у "засушці", і освистала обох.

Сенсу знову боксувати на території США дуже довго не було. По-перше, в Америці тривала небачена досі криза у суперважкому дивізіоні, а битися не з американцем можна і в Німеччині - там і гонорари будуть більші, та й обстановка куди звичніша і комфортніша. По-друге, поклавши руку на серце, прагматична манера ведення бою Кличком - вона не зовсім для американської публіки. Там можуть сприйняти такий бокс (Мейвезера ж помідорами не закидують), але тільки у виконанні своїх людей - тих, які в ринг виходять під смугасто-зірковим прапором. А іноземців там люблять хіба що дуже видовищних. Тому мексиканцям, пуерториканцям та іншим латиносам з їхніми рубками - дорога завжди відкрита. А прагматичним європейцям вимоглива американська публіка не дуже рада.

З того часу обставини дещо змінилися. Америка дочекалася свого справжнього чемпіона світу у супертяжах - а це Деонтей Вайлдер - і інтерес до дивізіону якщо не повернувся на попередній рівень, то принаймні виріс серйозно. Паралельно з цим Кличко провів надвидовищний і напружений бій із Кубратом Пулєвим, а фінальний удар українця американський канал ESPN визнав "Нокаутом року - 2014". До того ж Кличка все частіше згадують американські таблоїди в контексті нареченої і матері його дитини Хайден Пенеттьєрі. А медійність особи в США подекуди буває навіть важливішою за твою спортивну майстерність. Тож не дивно, що зацікавлення до персони Кличка останнім часом збільшилася в рази. І гріх цим не скористатися, оскільки американський ринок у боксі - це більше половини світового.

Одразу після перемоги над Пулєвим, стало відомо, що Кличко свій наступний вихід планує за океаном. Далі було головне - знайти суперника. Найреальнішими були три кандидати: скандальний Шеннон Бріггз, новоспечений чемпіон світу WBC Деонтей Вайлдер і небитий і перспективний Браянт Дженнінгз. Решта топових американських супертяжів або вже биті Кличками (Арреола, Томпсон двічі), або просто не дотягують по силі, класу чи популярності - Мансур, Каннінгем, Тарвер... Варіант з Вайлдером відпав майже миттєво. Промоушн Деонтея не захотів кидати бійця одразу під Кличка, давши зрозуміти, що ліміт добровільних захистів (вочевидь, з улюбленими Деонтеєм мішками) вони збираються використати по повній. Бріггз... Цей чоловік настільки дістав команду Кличка своїми направду дурнуватими витівками, що його кандидатуру теж відкинули одразу. До того ж дещо молодшого Бріггза до реанімації забив Віталій Кличко кілька років тому. Тож хоча б мінімальної інтриги в протистоянні із Володимиром взагалі не намічалося. Всі потуги Шеннона добитися виходу в ринг з Кличком, більше нагадують ниття Паніковського "Дай мільйон!", ніж реальне бажання відібрати пояс і стати чемпіоном.

Отож, вибір пав на Браянта Дженнінгза. Варто згадати, що контракт на бій був підписаний не одразу, і вихід Кличка у Нью-Йорку опинився під загрозою зриву. Та все ж усі непорозуміння вдалося залагодити, і ми таки побачимо перший за сім років бій Володимир на території США.



Одразу після підписання контракту більшість спеціалістів поспішили записати Дженнінгза в беззаперечні аутсайдери, але з плином часу опінія багатьох експертів змінювалася в сторону "та він має шанси!" Так, Браянт буде андердогом у цьому протистоянні. Але в нього достатньо сильних якостей, з якими він може претендувати не тільки на конкурентний бій, але й на перемогу. Велика різниця (офіційно - близько 9 сантиметрів) у зрості нехай вас не вводять в оману. Дженнінгз це діло сповна може компенсувати своїми неймовірно довгими руками. Для порівняння, розмах рук Браянта - 213 сантиметрів, тоді як у Кличка - рівно 200. Такий величезний "річ" сформував й боксерський стиль Браянта. Він рідко виходить на ближню дистанцію, оскільки йому цього і не дуже потрібно. Для суперників Дженнінгза навіть створюється своєрідна ілюзія - Дженнінгз ніби далеко, а вже за мить прилітають удари.

Американець полюбляє бокові удари, які у зв'язку з його розмахом рук вилітають з широкою амплітудою та ще й доволі часто під різноманітними кутами і по різним "поверхах". Браянт є доволі розумним суперником. В рингу він робить для перемоги стільки, скільки необхідно, але ніколи не менше від того, аби судді не сумнівалися в його переконливій перевазі над опонентом. Чим сильніший опонент, тим відповідно і більше робить Дженнінгз. Можна не сумніватися, що в Кличка він викидатиме чимало панчів.

Дженнінгза важко віднести до нокаутерів - думаю, йому у цьому заважають не особливо велика для супертяжів потужність. Але він є неймовірно атлетичним бійцем. І хоча разового нокаутуючого удару у нього немає, все ж "насипати", а потім додати одним потужним панчем він може. Фактично Артур Шпілька та Сергій Ляхович не дочекалися фінального гонгу саме через те, що акумулювали в себе велику кількість пропущених від Браянта ударів. До речі, про суперників американця...

Окрім вище згаданих Шпільки та Ляховича за всю його кар'єру у нього був ще лише один серйозний опонент - це Майк Перес. Його Дженнінгз переміг лише розділеним рішенням суддів. Там він навіть програвав по ходу, але кубинця Переса просто не вистачило на другу половину бою. В плані досвіду Кличко, звичайно, дивиться на Дженнінгза з високої гірки і навіть може дозволити собі з неї іронічно посміхатися.

А що ж робити власне Кличку?



Те, що і завжди. Просто бути собою звичним. Садити суперника на джеб, підключати праву і урізноманітнювати це все діло хуком. Попередній суперник - Кубарт Пулєв - був одним із небагатьох в кар'єрі Кличка, коли джеб працював не надто добре. Бо болгарин і сам є хорошим майстром передньої руки. Власне із Дженнінгзом з цим має бути легше. А ось праву, а особливо лівий хук всаджувати буде уже складніше. В Пулєва була серйозна діра під хук Кличка, та й для правого прямого був шлях. Дженнінгз більше закривається блоком, а від бокових, які бажані при блочному захисті, рятується непоганою роботою корпусу. До того ж американець хороший на ногах, і наздогнати його буде не так просто. На щастя, попри різницю у габаритах, в Дженнінгза немає блискавичної швидкості. Тобто він доволі швидкий, але Кличко бачив перед собою куди стрімкіших людей. Наприклад, Чемберса або Хея.

Для українця важливо змусити американця ризикувати. Хоча це не зовсім залежить від нього. Ось Ібрагімова, Чемберса чи Хея ніякими пряниками не вдалося "запросити" до бою. Вони воліли відбутися "малою кров'ю". А ось Пулєв захотів. Захотів і в результаті отримав на свою бороду. Як буде у випадку із Дженнінгзом - на це відповідь дасть лише сам бій.

Після перемоги над Пулєвим наставник Кличка Джонатан Бенкс пообіцяв, що тепер Володимир буде проводити свої бої (і закінчувати їх) куди видовищніше, ніж раніше. Це і справді дуже важливо в Америці. Хоча, звичайно, перемога - це найважливіше, що може бути у спорті. Якщо буде потреба, то Кличко про це обов'язково згадає. Можете не сумніватися.