Частина 1

Частина 2

33. Леван Кіракосян (Вірменія / Росія)

Категорія: Супернапівлегка

Рекорд :33-6, 23КО

Роки виступів: 1999 ...

Кар'єра Кіракосяна з самого свого початку і до цього часу схожа на американські гірки. Леван двічі ставав чемпіоном Європи, хоча напевно міг би домогтися набагато більших результатів. З непоганою ударною міццю і слабкою захисною технікою (що здається властивим для вірменських боксерів, якщо подивитися на Дарчиняна і Абрахама) Кіракосян був однією з головних фігур в категорії впродовж 2000-х років, щоправда тільки на європейському рівні.

Початок кар'єри був невдалим, свій перший бій проти турка Ібрагіма Вурала Леван програв. Кіракосян швидко впорався з цією невдачею і повернувся на ринг з кількома перемогами і став чемпіоном Росії, потім переїхав до Франції, де його кар'єра отримала новий виток. Після переїзду всі свої поєдинки Леван проводив у західній Європі. Найзначніші перемоги, втім, як і два з трьох дострокових поразок, відбулися на британській землі.

У грудні 2004 року, в Лондоні, Кіракосян нокаутував британця Карла Йоханнесона, який на той час вважався одним з кращих в категорії і зробив це знову в 2007, в Йоркширі, коли проводив перший захист титулу чемпіона Європи. Влітку минулого року Леван нокаутував ще одного британця Скотта Лоутона, вдруге завоювавши титул EBU. Ці перемоги можна назвати найвидатнішими в кар'єрі вірменського боксера.

Свій дебютний поєдинок у Великобританії в 2004 році Леван програв технічним нокаутом місцевому боксерові Майклу Гомесу. Ще один "англійський" програш стався влітку минулого року, коли Кіракосян не зміг протриматися проти Стефена Фостера більше трьох раундів.

Також варто відзначити ще один програш вірмена, в якому він проводив другий захист свого першого Європейського титулу проти білоруса Сергія Гулякевіча. Кіракосян програв за очками білоруському боксерові, втративши тим самим можливість у майбутньому поборотися за звання чемпіона світу.

32. В'ячеслав Сенченко (Україна)

Категорія: Напівсередня

Рекорд: 31-0, 20KO

Роки виступів: 2002 ...

Терпіння, працьовитість і рішучість допомогли В'ячеславу пройти той довгий шлях, який привів до боксерської вершини. Завдяки промоутерам з Union Boxing Promotion, переважна більшість поєдинків Сенченко провів у себе на батьківщині. Зрештою, титул чемпіона світу і пара вдалих захистів прийшли до В'ячеслава, як нагорода за його працю.

Кар'єру українця можна назвати видатною. За перші шість років у кар'єрі Сенченко було багато боксерів невисокого рівня. За цей час В'ячеславу вдалося завоювати кілька другорядних титулів, які дозволили піднятися в рейтингах.

З другої половини 2008 року позиції українця стала змінюватися на краще. У липні суперником В'ячеслава став міцний француз Фредерік Клозе, якого він переміг більш упевнено, ніж його співвітчизник, тодішній чемпіон WBA Юрій Нужненко. У квітні 2009 року промоутери Сенченко і K2 East Promotion, що представляють інтереси Нужненко, організовують перший на території України поєдинок за світову боксерський титул, в якому зустрічаються два українці. В'ячеславу Сенченко вдалося вийти переможцем після 12 раундів важкого і багатого на події поєдинку, що дозволило йому завоювати титул "регулярного" чемпіона WBA, а рік потому, після того як Мозлі після програшу Мейвезеру був позбавлений титулу "супер" чемпіона WBA, В'ячеслав став повноправним чемпіоном WBA.

Після завоювання титулу Сенченко провів два успішні захисти проти японця Мотокі Сасакі і проти венесуельця Хосе Наварро. Ці обидва поєдинки не були для українського боксера "легкою прогулянкою", хоча обох опонентів не можна назвати боксерами світового рівня.

31. Сергій Кобозєв (Росія)

Категорія: Круїзервейт

Рекорд: 22-1, 18KO

Кар'єра: 1990-1995

З ім'ям цього боксера пов'язана одна з найтрагічніших історій серд вихідців з колишнього СРСР. Було очевидно, що у цього хлопця велике майбутнє. Хлопчина з Росії був наділений великою фізичною силою, володів відмінною боксерської технікою і динамітом в кулаках, що дуже скоро потрапив у поле зору американського менеджменту. У 1991 році Кобозєв дебютував на Американському рингу, де продовжував свою кар'єру аж до трагічного дня своєї смерті.

"Немає сумнівів, цей хлопець майбутній чемпіон у важкій вазі", - весь час повторював Норман Стоун, на той момент тренер майбутнього чемпіона у важкій вазі Джона Руїза.

Поєдинок двох непереможених боксерів Кобозєва і Руїза відбулася 8 серпня 1993-го. Перемогу розділеним рішенням суддів за підсумками 10 раундів здобув Сергій, за більшу кількість точних ударів і велику активність.

Руїз не єдиний чемпіон, якого переміг "Російський ведмідь". Роком пізніше Кобозєв зупинив за 8 раундів колишнього чемпіона WBA Роберта Деніелса, тим самим завоювавши титул USBA, який він пізніше успішно захистив у поєдинку з Ендрю Мейнардом. Приблизно через рік, після кількох переможних поєдинків, Кобозєв отримав можливість поборотися за чемпіонський титул, але не використав її, поступившись аргентинцеві Марсело Домінгесу розділеним рішенням суддів у бою за тимчасовий титул WBC.

Після програшу Домінгесу, Кобозєву знову запропонували титульний бій з гонораром в сто тисяч доларів. До цього часу, Сергій не отримував великих гонорарів і йому доводилося заробляти гроші на стороні, працюючи викидайлом в одному з російських ресторанів на Брайтон Біч. Саме там його шляхи перетнулися з представниками "російської мафії" в США. В один з вечорів йому довелося викинути із закладу якогось Олександра Носова, який хотів затіяти бійку з музикантом, через кілька днів Кобозєв поплатився за це власним життям.

30. Денис Інкін (Росія)

Категорія: суперсередня

Рекорд: 34-1, 24KO

Кар'єра: 2001 ...

За плечима Інкіна дуже хороша любительська кар'єра, яка налічує понад 300 виграних поєдинків і два звання чемпіона світу на чемпіонатах збройних сил, хоча він не пробував себе на більш високих рівнях аматорського боксу. У 2001 році Денис вирішує перейти в професіонали у своєму рідному Новосибірську. Протягом чотирьох років Інкін проводить поєдинки з досить слабкою опозицією, тим не менше, вже в другому поєдинку своєї кар'єри він отримав дострокову перемогу над майбутнім чемпіоном Європи Мгером Мкртчаном, через три роки Денис перемагає нокаутом, хоча і більш відомого, але вже на "заході своїх сил", колишнього чемпіона в першій середній вазі 38-річного аргентинця Хуліо Сезара Васкеса. Навіть перемога над міцним середняком Овіллом МакКензі є куди більш гідним досягненням, але все ж ім'я Васкеса значиться в списку перемог росіянина.

Маючи непоганий рекорд (21-0), але не будучи представленими у світових рейтингах, Інкін розумів, що необхідно щось змінювати і підписав контракт з Universum Box-Promotions. Однак переїзд до Німеччини не відразу виправдав сподівання Сергія. Йому знову довелося проводити поєдинки переважно з невідомими боксерами, хоча серед них можна виділити перемогу нокаутом у 4 раунді над непоганим боксером Маліком Дзіаррою. У 2006 році якість опозиції стала поліпшуватися, що в свою чергу, дозволило йому вийти на бій за звання чемпіона світу.

У травні 2006 року Інкін переміг за підсумками 8 раундів непереможеного чорногорця Конні Конрада і вже восени зустрівся з колишнім тимчасовим чемпіоном Маріо Вайтом, дострокова перемога над яким зробила із Сергія реального претендента на чемпіонський поєдинок. Цього бою Інкін довелося чекати майже два роки, так як титули були в руках Джо Кальзаге, Лучіана Буте і Міккеля Кесслера, які не були зацікавлені в поєдинку з Сергієм, перш за все через фінансву непривабливість. Нарешті Інкін одержав можливість завоювати чемпіонський титул і він її не упустив. У вересні 2008 року Інкін зустрівся з колумбійським боксером Фульхенсіо Зунігою в поєдинку за вакантний титул WBO і переміг його одноголосним рішенням суддів.

У жовтні 2009 року при першому ж захисті титулу Інкін програв угорцю Каролю Бальзаі і з тих пір більше не виходив на ринг.

29. Юрій Романов (Білорусь)

Категорія: Легка

Рекорд: 21-2, 14KO

Кар'єра: 2002-2004, 2006-2008

Кар'єра цього спортсмена почалася дуже стрімко. Дебютувавши на рингу 11 квітня 2002 року, Романов вже менш ніж через місяць вирушив до Польщі, щоб боксувати з більш досвідченим Кшиштофом Бьєніашом за юнацький титул IBF в першій напівсередній вазі. Юрій програв цей бій близьким рішенням, яке можна було назвати спірним. Після цього Романов повернувся до Білорусі де за чотири місяці поповнив свій рекорд шістьма перемогами над боксерами, ні в одного з яких не було перемог у послужних списках. Незважаючи на це, якимось чином він вирушає до Англії, щоб зустрітися там з місцевим боксером Стівом Марреєм і поборотись за інтерконтинентальний титул WBO в легкій вазі. Цей поєдинок вважався місматчем і перемога Юрія нокаутом у 10 раунді була великою сенсацією. Цим поєдинком Романов почав свою переможну серію над топовими британськими легковаговиками. Через 4 місяці білорус знову вирушає до Англії, де знищує одного з кращих представників Британії в легкій вазі Боббі Ванзе. Ще через три місяці Юрій перемагає Найждела Классена і потім Стіва Конвея, чим ще підтверджує свою репутацію "гроза британців". З рекордом 17-1, 4-ма регіональними титулами та номером 1 у рейтингу WBO 2004 року, для 22-річного білоруського боксера майбутнє виглядало цілком світлим, хоча надалі воно виявилося не зовсім таким.

Команда білоруського спортсмена, промоутер Валерій Капля і французький менеджер Філліпп Фондю, цілком справлялася зі своїми завданнями на ранньому етапі розвитку кар'єри Романова, але виявилося, що кар'єра Юрія розвивалася настільки швидко, що команда не встигала за нею. В результаті, Романов не виходив на ринг півтора року.

Повернення білоруського легковаговика на ринг відбулося в січні 2006 року і було невдалим. Юрій Романов програв за очками англійцю Грехему Ерлу, що стало єдиною поразкою боксерові британського походження. Після невдалої спроби повернутися, Романов знову вийшов на ринг через 10 місяців і сенсаційно переміг чемпіона Європи іспанця Хуана Карлоса Діса Мелера. Свій європейський чемпіонський титул Романов захистив тричі, перемігши болгарина Тончо Тончева, дворазового чемпіона світу італійця Стефано Дзоффа і англійця Джонатана Текстон.

Свій останній поєдинок Романов провів у квітні 2008 року і наступним мав стати поєдинок за титул чемпіона світу, але цього так і не відбулося. У 2009 Романова називали можливим суперником Паулюса Мозеса в поєдинку за титул WBA, також його кандидатуру розглядали для поєдинку за вакантний титул IBF, де суперниками могли стати Алі Фунека або Фернандо Ангуло. Зараз Юрію 28 і, можливо, він вже зав'язав зі спортом, так як за останній рік про нього нічого не було чути.

28. Олександр Гуров (Україна)

Категорія: Круїзервейт

Рекорд: 40-6-1, 34KO

Кар'єра: 1993-2007

Олександр Гуров є одним з кращих панчерів за всю історію круїзервейта, який мав досить сумнівне підборіддя, що не зовсім пасувало його розмашистому стилю боксування. Тим не менше, українець був дуже помітною фігурою в категорії до 200 фунтів (90,71 кг) у другій половині 90-х і в 2000-х.

На самому початку кар'єри українць швидко вийшов на європейський рівень, звівши в нічию поєдинок зі своїм співвітчизником, майбутнім претендентом на чемпіонський титул Валерієм Вихором і нокаутувавши колишнього претендента на титул росіянина Андрія Руденка, за два раунди. У січні 95-го Олександр відправився до Франції, де менш ніж за раунд розправився з місцевим бійцем Норбертом Еказзі за титул EBU. Через два місяці в цьому ж самому місці Гуров зустрівся з ще одним французьким боксером Патріком Уіззі, якому поступився своїм титулом за три раунди. У жовтні 1995 Олександр знову зустрівся зі своїм кривдником і взяв переконливий реванш, нокаутувавши француза в 5 раунді і повернувши собі звання чемпіона Європи. Здобувши ще дві перемоги, Гуров вирішив спробувати свої сили на світовому рівні, в поєдинку з чемпіоном WBA британцем Нейтом Міллером. У результаті, в лютому 1997 українець був брутально нокаутований чинним чемпіоном WBA менш ніж за два раунди. Після цієї поразки Гуров вирішив знову повернутися на континентальний рівень, але знову був нокаутований ще одним британцем, на цей раз Террі Данстаном і втратив титул EBU. Здавалося, що це був кінець Олександра як боксера і багато хто вже списав його з рахунків. Але Гуров повернувся на ринг з довгою серією перемог нокаутом (12), яка тривала з 98 по 2003 рік. Більшість з цих поєдинків були проти маловідомих суперників, але в 2001 році були зупинені Торстен і Рудігер Мей, перемоги над якими принесли Гурову другорядні титули, включаючи третій для українця титул EBU, а також надали можливість зустрітися з чемпіоном WBA Жаном Марком Мормеком. Гуров зробив все можливе в цьому бою, але цього виявилося мало, щоб перемогти Мормека та Олександр програв нокаутом у 8 раунді.

Здавалося, що це кінець кар'єри для 32-річного боксера, однак він знайшов у собі сили для перемоги над італійцем Вінченцо Россітто і став чотирикратним чемпіоном Європи, перед тим як програти цей титул британцеві Девіду Хею, всього за 51 секунду. Після цього Гуров спробував ще раз завоювати європейський титул, але поступився більшістю суддівських рішень італійцеві Вінченцо Кантаторе.

Гуров був вправним боксером з відмінним ударом (для круїзервейта), однак недостатньо міцне підборіддя і порівняно слабка швидкість не дозволили йому стати боксером світового рівня.

27. Олександр Золкін (Росія)

Категорія: Важка

Рекорд: 28-3-1, 19KO

Кар'єра: 1990-2000

З ростом 196 см. і природною вагою в 110 кг., володіючи непоганою боксерською технікою, Золкін був цілком здатний стати чемпіоном світу в "королівському" дивізіоні, час і обставини склалися не на його користь. Тим не менш, його майстерність зумовила йому непогану професійну кар'єру і дозволила стати першим в історії російським важковаговиком, який боровся за один з головних світових чемпіонських титулів.

Золкін належить до "першої хвилі" боксерів з СРСР, які пробували свої сили "за океаном". У 10 за рахунком поєдинку Золкін вперше переміг колишнього чемпіона (IBF круїзервейт) Рікі Паркі. У наступному бою Олександр здобув перемогу над досить добротним важкоатлетом Джеймсом Тіллісом. Далі пішов перший програш за очками Тоні Таббсу, який був ще на піку своєї форми. Після перемоги над колишнім чемпіоном у першій важкій вазі Джей Бі Вільямсоном, послідувала ще одна поразка - від неодноразового північноамериканського чемпіона Майка Хантера розділеним рішенням суддів.

Наступний етап кар'єри росіянина, який тривав два роки, був виключно вдалим для нього. У 1994 Золкін перемагає Френкі Свінделла і Карла Вілльямса, зупиняє Джона Макклейна в третьому раунді і бере реванш у Майка Хантера. У 95-у Олександр продовжує перемагати, зупинивши Рокі Перелі і Берта Купера, що приносить йому титул NABF, після чого він відіграв другу свою поразку Тоні Таббсу. Титульний бій за версією WBO був вже близький, однак в силу обставин очікування затяглося на рік, поки Ріддік Боу не залишив титул вакантним. В результаті, свій поєдинок за титул WBO Золкін провів проти Генрі Аківанде в листопаді 1996. Зважаючі на перенесені травм і довгий простій, Золкін досить невпевнено почав поєдинок і в четвертому раунді вже побував на підлозі. Золкін спробував переламати хід поєдинку, проте через розсічення, отримане ним у шостому раунді, в 10-му поєдинок був зупинений і рефері зафіксував перемогу Аківанде технічним нокаутом. Після цього поєдинку російський важковаговик був змушений зіткнутися з проблемами свого менеджменту, а так само з травмами, але в 1999 він зробив спробу повернутися і здобув кілька переконливих перемог, однак після нічиєї з Елісером Кастільо, в січні 2000 року, Золкін прийняв рішення завершити свою кар'єру і повісив рукавички на цвях.

26. Борис Сініцин (Росія)

Категорія: Супер напівлегка

Рекорд: 46-8-1, 24KO

Кар'єра: 1992-2005

Борис Сініцин, як і більшість боксерів пострадянського простору починав свою професійну кар'єру з маловідомих бійців, вихідців з країн колишнього Союзу. З особистим рекордом 11-1-1 Борис відправився в Роттердам в якості опонента для місцевого боксера, зірки аматорського рингу Реджіліо Туурі, щоб влаштувати 10-раундову боротьбу не на життя - а на смерть, в результаті якої Сініціна зарахували поразку всі троє суддів (100-96, 99-95 та 99-92, що викликало багато суперечок), навіть незважаючи на те, що в другому раунді голландець побував на підлозі. Через пів року після цього голландець виграв вакантний титул WBO, який захистив згодом шість разів, а Сініцин відправився в низ "турнірної таблиці", програвши іспанцю Мануелю Кальво.

Після цього Борис відправився до Італії, щоб провести там два бої, в яких він здобув перемоги над Стефано Кассі і Джорджіо Кампанеллою, які в свою чергу принесли йому інтерконтинентальний пояс IBF і деяке визнання з боку боксерської громадськості.

Сініцин знову повернувся в Росію, де "набивав рекорд" на невідомих боксерах близько двох років. Це заняття принесло йому сякий-такий, але дохід і непогані цифри в послужному списку, але негативно позначилося на його боксерських навичках, зважаючи на відсутність досвіду проведення боїв з сильними суперниками. У листопаді 1996 Сініцин вперше за свою кар'єру програв нокаутом Жульєну Лорсі в поєдинку за європейський титул, а ще через рік поступився за очками Джамілю Ліфу, також в бою за титул EBU.

До 2000 року Борис зумів зібратися і почав "успішну п'ятирічку", в рамках якої йому вдалося тричі стати чемпіоном EBU і записати в свій актив кілька перемог над хорошими боксерами, зокрема, над Деннісом Холбаеком Педерсоном (КО3), Педро Мірандою (UD12) і Крейгом Доерті (MD12). Варто відзначити, що всі захисти титулу (в загальній складності 7) Борис проводив за межами Росії, що говорить про слабкий менеджмент російського боксера.

Успішна хода Бориса закінчилося в липні 2005 року, коли він, за всіма статтями, програв свій титул шотландцеві Алексу Артуру.

25. Олександр Махмутов (Росія)

Категорія: найлегша

Рекорд: 48-8-1, 21КО

Кар'єра: 1990-2004

Можливо, ви ніколи не чули про нього, але це не означає, що Махмутов зайвий у цьому рейтингу. Його дії на світовій арені вкрай незначні і непомітні, але континентальний успіх був тривалим і значним. Найбільш вражає те, що цей невисокий боксер (157 см.) основних успіхів у своїй кар'єрі домігся, коли йому було за 30, після більш ніж 20-ти років в боксі, що є дуже рідкісним випадком для боксерів в даній ваговій категорії.

Махмутов почав професійну кар'єру з непоганим аматорським багажем. Свого часу він представляв збірну СРСР на Олімпійських Іграх у Сеулі, де в чвертьфіналі програв болгарину Івайло Криштофу, майбутньому золотому медалістові і боксерові, якого пізніше назвуть кращим болгарським боксером в категорії до 51 кг за всю історію. Олександр довгий час відчував на собі провину за цей програш і в 90-му не довго роздумуючи перейшов у професіонали.

Махмутовим знадобилося близько двох років, щоб вважатися кращим російським представником у цій ваговій категорії, особливо після двох перемог над В'ячеславом Анікіним. Ці перемоги були «квитком» Махмутова в Таїланд, який став другою боксерською батьківщиною російського боксера з 93-го по 96-ий роки. Олександр провів п'ять поєдинків в одному з найкрупніших центрів боксу в Азії, чотири з яких програв. Єдину перемогу Олександр здобув у дебютному поєдинку, яка принесла йому новостворений титул PABA. Варто відзначити, що програв Махмутов досить сильним опонентам, майбутнім чемпіонам світу Чатчаю Сасакулу і Ратаначі Сінгуанчу і зазнав єдиної дострокової поразки в своїй кар'єрі від Самсона Датч Бій Джима, який володів незвичайною руйнівною міццю. Кульмінацією кар'єри росіянина став поєдинок за титул WBA в 1996 році, коли він зустрівся з Шоном Сор Плоенчітом, який вже довгий час утримував корону WBA. Махмутов програв цей бій за очками.

Махмутов був 31 рік і мало хто очікував, що він ще зможе щось показати на ринзі. Але Олександр змусив скептиків змінити свою думку. У 1999 році російський ветеран завоював вакантний титул чемпіона Європи в поєдинку з італійцем Сальваторре Фанні, правда поступився ним при першому же захисті британцю Деймену Келлі. У 2000 році Олександр знову завойовує титул EBU, перемігши француза Давіда Гуеро на його території. Після цього протягом трьох років Махмутов успішно захищає свій титул, перемігши при цьому кращих європейських бійців у своїй категорії. Серед них молода версія Джейсона Бута, колишній чемпіон світу Хосе Луїс Буено, а також дві перемоги над Мімоуні Чента. Після трирічного домінування на європейській арені, у віці 38 років, Олександр знову отримує можливість завоювати світовий чемпіонський титул. На цей раз він зустрічається з непереможеним аргентинцем Омаром Нарваесом. Техніка і мислення в ринзі все ще були на місці, але от швидкість і витривалість почали пропадати. Після 10 раундів побиття, Махмутов відмовився від продовження бою. Ще через кілька місяців Махмутов програє поєдинок майбутньому чемпіону Брахіма Аслоуму і негайно завершує кар'єру.

24. Андрій Котельник (Україна)

Категорія: Перша напівсередня

Рекорд: 31-4-1, 13КО

Кар'єра: 2000 ...

У кар'єрі Андрія Котельника можна виділити чотири основні етапи, відмінність яких полягає не в рівні боксу, який показував Андрій, а в результатах і в рівні опонентів.

Перша стадія, яка тривала чотири роки, показала нам Котельника, який методично виробляє свій стиль і повільно просувається до вершини в категорії до 140 фунтів (63,5 кг.). У цей період в українця не було визначних перемог, напевно, окрім тріумфу над добротним боксером європейського рівня Габріелем Мапоука.

Повільний і нудний - є визначеннями, супутніми Андрію практично всю його кар'єру. Стиль Котельника поєднує в собі українську школу, старанно відшліфовану німцями, що безумовно не додає шанувальників його таланту ні в України, ні в Німеччині, яка незабаром стала його другою "боксерської батьківщиною". І саме з цим пов'язаний другий етап у кар'єрі Котельника.

Як тільки Андрій піднявся у світових рейтингах, з огляду на його слабку вболівальницьких базу, йому довелося в пошуках великих поєдинків відправлятися за межі Німеччини. Його першим значущим туром стала поїздка до Франції, де він зустрівся з місцевим боксером Сулейманом М'бає в поєдинку за титул обов'язкового претендента на світовий титул WBA. Поєдинок закінчився перемогою місцевого бійця спірним розділеним рішенням. Через дев'ять місяців Андрій змінив Францію на Англію, але результат був не кращим - на цей раз чемпіону Європи Джуніору Уіттеру подарували перемогу одноголосним рішенням суддів. Українець знову повернувся до Німеччини, де здобув ряд добротних перемог над бійцями другого ешелону і завершив переможну серію, здолавши зірку любительського рингу Мухаммада Абдуллаєва. Ці перемоги в результаті дали йому ще один шанс поборотися за титул чемпіона світу. 10 березня 2007 вийшов на ринг, напевно, в кращій свій формі, але поєднання відразу двох факторів: бився з тим же французом Сулейманом М'бає, бій проходив в Англії, в третій раз залишив його не при справах - сумнівна нічия в поєдинку за титул WBA.

Третій етап був вже зовсім близько. Рік потому після нічиєї з М'бає, Котельник нарешті досягає своєї мети, перемагаючи технічним нокаутом у 12 раунді англійця Гевіна Реєса, який за 4 місяці до того несподівано виграв титул WBA у француза М'бає. Потім Андрій упевнено перемагає японця Норіо Кімура, проводячи перший захист титулу. У другому захисті на Котельника чекала справжня перевірка, в особі аргентинського панчера Маркоса Майдани. 7 лютого 2009 удача була на боці Котельника і йому вдалося перебоксувати аргентинського забіяку, хоча Андрію міцно дісталося від рук Майдани і зовні було більше схоже на те, що програв українець. Нехай "на кінчик пальця", але Андрій був кращим і цю перемогу не можна назвати "подарунком", швидше за це винагороду за всю, виконану ним до цього роботу.

Через п'ять місяців чемпіон WBA вирушив до Англії на MEN-арену щоб зрозуміти, що вік дає про себе знати і його рефлексів вже не достатньо, щоб протистояти більш молодому Аміру Хану. Андрій втратив свій титул, після чого розірвав відносини з його промоутером Клаусом Пітером Колем.

Якийсь час про Андрія не було нічого чути, проте в 2010 році він підписує контракт з американським промоутером Доном Кінгом, тим самим відкривши четвертий етап своєї кар'єри. У серпні минулого року Андрій зустрічається з чемпіоном WBC / IBF американцем Девоном Александером в бою, який повинен був стати легкою прогулянкою для чемпіона. Замість цього, Котельник вийшов на бій у відмінній формі і влаштував Александеру веселе життя. Українець виглядав відмінно і на думку багатьох якщо не чисто перебоксував, то дав рівний бій Алесандеру в той вечір і одностайне рішення на користь чемпіона, м'яко кажучи, було повною несподіванкою.

Кар'єра українця повна суперечливих і спірних моментів і, якщо б вони були на його користь, то зараз він міг би мати рекорд 35-1-1 і в нашому рейтингу він би займав місце в районі 15-17.

Зараз Котельник ще продовжує свою кар'єру і цілком можливо, що в нього ще буде шанс.

23. Руслан Чагаєв (Узбекистан)

Категорія: Суперважка

Рекорд: 27-1-1 (KO 17)

Кар'єра: 1997, 2001 ...

Зараз важко уявити, що ще три або чотири роки тому відомий боксерський журнал "The Ring" представляв узбецького боксера як майбутню зірку елітного дивізіону. Останнім часом, кар'єра Чагаєва рухається по спіралі вниз, про що говорять його останні перемоги над австралійцем Калі Міеном і "жахливий трилер" з бійцем другого ешелону Тревісом Уокером, з якого Чагаєв насилу вийшов переможцем.

У Чагаєва досить рано проявилися боксерські задатки. У 16 років він вже був чемпіоном Азії у важкій вазі (до 91кг.), В 17 він представляв Узбекистан на Олімпійських Іграх в Атланті (у першому колі програв за очками Луану Краснічі), а роком пізніше створив гучну сенсацію, перемігши за очками великого кубинського боксера Фелікса Савона, який був ще в пристойній формі, і виграв чемпіонат світу 1997 року в категорії до 91, прибравши зі свого шляху майбутнього чемпіона в круїзервейті Джакобо Фрагомені. Пізніше Чагаєв був позбавлений цього звання, так як він перед аматорським турніром провів два професійні бої в Америці. Після цього інциденту він спробував повернути собі світове звання, але в 1999 програв Савону на чемпіонаті в Х'юстоні і не зміг потрапити до списку призерів на Олімпійських Іграх 2000 року в Сіднеї. Чагаєв зрозумів, що настав час рухатися далі і після завоювання чемпіонського звання в категорії понад 91 в Белфасті в 2001 році, відразу перейшов у професіонали і провів один поєдинок у себе на батьківщині, після чого вирушив до США.

В Америці кар'єра узбецького боксера розвивалася не така, як він собі уявляв. У 2002 році він провів всього три поєдинки і вирішивши, що він рухається в неправильному напрямку, Руслан переїжджає до Німеччини, де справи пішли краще. У 2004 році узбецький лівша проводить 8 поєдинків, 7 з яких завершує достроково.

2005 проходить на тихій хвилі, але вже у 2006 Чагаєв спочатку перемагає нокаутом американця Роба Каллоуея, після чого більшістю суддівських рішень здобуває перемогу над перспективним українським важкоатлетом Володимиром Вірчисом. У червні Руслан зупиняє у 8 раунді ветерана рингу англійця Майкла Шпротта, а в листопаді стає офіційним претендентом на чемпіонський пояс за версією WBA, перемігши розділеним рішенням, але цілком заслужено, колишнього чемпіона Джона Руїза.

У квітні 2007 року Чагаєв перемагає більшістю суддівських рішень чемпіона WBA росіянина Миколи Валуєва. Чагаєву, з поясом чемпіона світу на талії, залишався один крок до світового визнання, проте він так його і не зробив.

Спочатку заважали різні дрібні травми, а потім поставлений діагноз "гепатит B", який поставив хрест на об'єднавльному поєдинку з чемпіоном WBO Султаном Ібрагімовим. Так само були чутки, що Чагаєв осліп на одне око, в наслідок травми, отриманої ще в аматорах.

Загалом, повернувся на ринг Руслан тільки в 2008 році, щоб провести невиразний розминковий поєдинок проти вікового британця Метта Скелтона. Після цього бою Чагаєв почав підготовку до реваншу з Валуєвим, який, до речі, так ніколи і не відбувся. Руслан вже готовий був вдруге вийти в ринг проти російського гіганта, але за кілька днів до бою травмував ахіллове сухожилля і замість рингу, потрапив на хірургічний стіл. У 2009 Чагаєв знову повернувся на ринг в якості "чемпіона у відпустці" з поєдинком-розминкою , де йому протистояв костариканець Карл Девіс Драмонд. Руслан здобув перемогу в цьому бою технічним рішенням, але його форма залишала бажати кращого.

Була спроба ще раз організувати довгоочікуваний поєдинок з Миколою Валуєвим і цього разу він повинен був відбутися в Хельсінкі. За день до бою, боксери проходили медичний контроль і виявлений в крові Чагаєва вірус "гепатиту B" послужив причиною скасування двобою.

Скасування поєдинку з Валуєвим у свою чергу, відкрила для Чагаєва можливість зустрітися з лідером дивізіону, чемпіоном IBF / WBO Володимиром Кличком. Цей поєдинок міг принести узбеку чемпіонські звання українця і пояс журналу "The Ring". Чагаєв хоробро бився, проте нічого не зміг протиставити габаритам і майстерності Кличко і після 9-раундового одностороннього побиття відмовився від продовження бою.

Можливо зараз Чагаєв на шляху повернення в еліту важкого дивізіону, але проблеми зі здоров'ям не дають йому можливості проводити поєдинки за межами Німеччини і ще декількох країн і його поєдинок за титул WBA з британцем Девідом Хеєм знаходиться під великим сумнівом, хоч Руслан і є обов'язковим претендентом. Його майбутнє зараз виглядає досить туманним і з огляду на ту форму, яку Чагаєв показує протягом останніх чотирьох років уже не віриться, що він коли-небудь покаже на рингу себе колишнього.

22. Роберт Штіглітц (Німеччина / Росія)

Вага: Суперсередня

Рекорд: 39-2, 23 КО

Кар'єра: 2001...

За свої 29 років Роеберт Штіглітц втиг пережити стільки, що й на двох посередніх боксерів вистачить - чемпіонські бої, падіння і програш у важливих поєдинках за світові титули, повернення і завоювання поясу WBО + захисти. І це далеко, не увесь список зупинок американських гірок, а саме на них схоже боксерське життя російського німця.

Роберт потрапив до Німеччини відразу після розпаду Радянського Союзі - його родина під час першої ж нагоди повернулась на свою Батьківщину, де Сергій (таке ім'я він мав у Росії) почав займатися боксом.

Роберт ніколи не був класним аматором, зате у професіоналах реалізував себе на усі сто відстоків, ставши чемпіоном світу за версією WBО, пояс якої досі тримає у себе. Початок на профі-рингу для Штіглітца не був стрімким. Боксер підписав контрак із компанією Universum і виходив у ринг досить часто (8 разів у 2001 і 2002, 5 разів у 2003 і 4 - у 2004). Однак його опоненти вибиралися за принципом: аби не завдати шкоди нашому бійцю. В грудні 2005 Роберт, який опустився до суперсередньої ваги, здобуває свою першу вагому перемогу - над колумбійцем Алехандро Берріо в рамках елімінатора IBF і розібравшись з опонентом за 8 раундів, стає офіціним претендентом на звання чемпіона світу. Однак момент був не слушний для німця. Тоді володів титулом Джефф Лейсі, який був на ходу до бою-уніфікації із Джо Кальзаге, тому вийти у чемпіонський ринг не вийшло. Через рік та три місяці, Кальзаге, перемігши Лейсі, залишає титул і Роберту організовують бій за вакантний пояс IBF і з тим же Барріо, однак в поєдинку-реванші німець програє.

Після цього Роберт зустрічається із двома джорніменами і виходить у ринг на війну із Лібрадо Андраде у 2008 в Каліфорнії. Штіглітц зазнає другої поразки на профі-рингу, програючи теннічним нокаутом у 8-у раунді. Психологічно виснажений та із незразковим підборіддям, Роберт отримує неоціненний досвід і вже через поєдинок розбирається із німцем-олімпійцем Лукашем Вілашеком розділеним рішенням суддів. Ця перемога ставить Штіглітца на дорогу до титулу WBО, яким володів Каролі Бальзаї. Провівши ще два поєдинки, Роберт виходить у ринг на чемпіонський бій проти угорця і за раунд до фінального гонгу здобуває перемогу технічним нокаутом. З того часу Роберт тричі захистив титул, перемігши в останньому поєдинку досвідченого мексиканця Енріке Орналеса.

21. Олег Маскаєв (Росія)

Категорія: Суперважка

Рекорд: 36-7, 27 КО

Кар'єра: 1993 -...

Важко знайти людину, яка більше зробила для російського профі-боксу, ніж цей супертяж із важким ударом та стильним характером. Однак, скляне підборіддя Чагаєва, скупі і повільні комбінаційні дії у ринзі та поганий менеджмент зменшують досягнення Олега Маскаєва. Маскаєв був першопрохідцем серед "радянських" у багатьох напрямках. По-перше, він став першим росіянином про якого заговорили за океаном на увесь голос і вперше із росіян захистив чемпіонський титул на свої території - це сталось проти боксера з Уганди - Пітера Окелло.

Немає сенсу розписувати кар'єру Маскаєва, адже він один із чотирьох легенд пост-радянського простору, які пробурили усім вихідцям із СНД у світовий бокс. Окрім Маскаєва - це Костя Дзю та брати Клички.

Найбільшим досягненням Маскаєва стало утримання титулу WBC протягом двох років: 2006-2008. Здобувши найпрестижніший пояс у бою із Хасімом Рахманом, російський супертяж зумів захистити його лише раз. Адже вже у серпні 2008 програв технічним нокаутом Самюелю Пітеру. На жаль, для нігерійця у тому році на ринг повернувся Віталій Кличко.

Востаннє Маскаєв виходив на ринг в листопаді 2009 і програв Нагі Агілері вже у першому раунді. Сумнівно, що Маскаєв повернеться на ринг, адже The Big O в лютому стукнуло 41.